Урок немецкого языка. Тема "Mein Lieblingsheld".

Свмоосвіта. Робота над проблемною темою.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап еволюції суспільства характеризується стрімким розвитком інноваційних процесів у сфері освіти. Вимоги до освітнього закладу сьогодні визначаються ситуацією, в якій знаходиться держава. Головне завдання, що стоїть перед школою - забезпечувати всебічний розвиток дитини, розкриття її потенціалу, формування цінностей та рис, необхідних для самостійної взаємодії з інноваційним світом. Ці завдання відображено в Законі України «Про освіту» [81], Державному стандарті початкової освіти [80], Концепції Нової української школи [82] та низці інших нормативно-правових актів.

Зростає усвідомлення необхідності запровадження інноваційних технологій, використання їх переваг та можливостей на всіх етапах освіти людини. Проте цей процес супроводжується низкою труднощів, що спричиняють його гальмування. Особливо це стосується сільських шкіл малочисельного типу, де часто відсутні умови та ресурси для організації повноцінного навчання згідно вимог часу. 

процес саме початкової школи.

Відтак, актуальність означеної проблеми, її недостатня наукова розробленість і потреби освітньої практики зумовили вибір нами теми магістерської роботи: «Застосування інноваційних технологій у навчальному процесі малочисельної школи».

Мета дослідження – розробити та емпірично перевірити ефективність експериментальної програми запровадження інноваційних технологій у навчальний процес малочисельної початкової школи

Завдання дослідження:

1)                  Розкрити застосування інноваційних технологій навчання як педагогічну проблему;

2)                  Розглянути основні особливості функціонування малочисельної школи;

3)                  З’ясувати педагогічний потенціал та специфіку використання інноваційних технологій у початковій малочисельній школі;

4)                  Продемонструвати принципи моделювання сучасного уроку з використанням інноваційних технологій;

5)                  Розробити експериментальну програму запровадження інноваційних технологій у навчальний процес малочисельної початкової школи (на прикладі Новомиколаївської НВК «ЗОШ І-ІІ ст. – ДНЗ»);

6)                  Описати хід та підсумки запровадження експериментальної програми. 

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес малочисельної початкової школи.

Предмет дослідження – запровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес початкової школи малочисельного типу.

Методи дослідження. Для досягнення мети і розв’язання поставлених завдань було застосовано низку теоретичних та емпіричних методів, як-от: аналіз та  узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури для з’ясування сучасного стану розв’язання проблеми запровадження інноваційних технологій у навчально-виховний процес малочисельної школи та визначення основних понять роботи; педагогічне спостереження, бесіди, анкетування, інтерв’ювання, аналіз документації, аналіз педагогічного досвіду на етапі розробки та запровадження експериментальної програми. 

1.1. Застосування інноваційних технологій як педагогічна проблема

Поняття «технологія» є одним з нових в педагогіці. Завданням технології як науки є виявлення сукупності закономірностей з метою визначення та використання на практиці найбільш ефективних, послідовних освітніх дій, що вимагають менших витрат часу, матеріальних та інтелектуальних ресурсів для досягнення будь-якого результату. Всі створені і використовувані сьогодні технології поділяються на два види: промислові та соціальні. Соціальною називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом виступає людина, а основним параметром, який піддається зміні, одне або кілька його властивостей (якостей) [2].

Однією з різновидів соціальних технологій є педагогічна технологія.

Аналіз підходів різних авторів до визначення поняття «педагогічна технологія» показує, що серед них немає єдності.

Так, В. Беспалько пояснює, що педагогічна технологія - це проект певної педагогічної системи, яка реалізується на практиці; це змістова техніка реалізації навчально-виховного процесу. На глибоке переконання дослідника, технологія - не застигла схема, у яку вмонтовується педагогічний процес, а результат глибоко продуктивно творчої праці з оцінки й гармонізації багатьох чинників, які  визначають ефективність процесів навчання й виховання [6].

С. Пальчевський  вважає, що педагогічна технологія – це систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів та взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти [42,с.576].

О. Пєхота  під педагогічною технологією розуміє відображення шляху освоєння навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання й у межах цієї технології, яка може бути близькою до окремої методики і яку можна б було назвати дидактичною технологією [48, с.256].

       Б.Лихачов дає визначення педагогічної технології як сукупності «психолого-педагогічних настанов, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів навчання, виховних засобів» [29, с.607] і зазначає, що вона виступає організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу.

У зарубіжній науково-педагогічній літературі під педагогічною технологією мається на увазі один із спеціальних напрямів педагогічної науки, покладений на забезпечення та досягнення певних завдань, підвищення ефективності навчально-виховного процесу. . Структуру пропонують описувати через такі складові: назву технології, ідентифікацію, особливості змісту освіти, концептуальну частину, програмно-методичне забезпечення, процесуальну характеристику [19, с.176].

Таким чином, поняття «педагогічна технологія» співвідноситься у вітчизняній педагогіці з процесами навчання і виховання, на відміну від зарубіжної, де воно обмежене сферою навчання. У реальній практиці вчені часто заперечують використання терміну «технологія» щодо процесу виховання. З цієї позиції дослідники переконують у функціонуванні тільки категорії «технологія навчання», так як категорія «технологія освіти» містить сукупність процесів навчання і виховання.

Отже, систематизація різних підходів дозволяє виділити серед них найбільш типові: педагогічна технологія – це:

1) програма, яка послідовно реалізується на практиці;

2) сукупність основних методів (науково обґрунтованих способів діяльності), спрямованих на досягнення мети;

3) сукупність дій, операцій, процедур, що інструментально забезпечують отримання прогнозованого результату. Зазначимо , що у будь-якій педагогічній технології можна виокремлювати такі основні компоненти:

-концептуальний, що відображає «ідеологію» проектування та впровадження педагогічної технологіїї;

- змістово-процесуальний, що який відображає мету, зміст, методи і форми навчання; методи і форми педагогічної діяльності вчителя; діяльність учителя з управління навчально-виховним процесом;

-професійний компонент  – це відображення залежності успішності функціонування та відтворення спроектованої педагогічної технології за рівнем педагогічної майстерності вчителя.

Педагогічна технологія має задовольняти основні методологічні вимоги ( критерії технологічності) , а саме:

а) системність (дана технологія повинна мати всі ознаки системи: цілісність, логіка процесу, взаємозв’язок всіх його частин) ;

б) відтворюваність (передбачення можливості застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних освітніх установах ;

 в) керованість, тобто припущення можливості діагностичного цілепокладання, планування, поетапної діагностики, проектування процесу навчання ,варіювання методами і засобами з метою корекції результатів;

г ) концептуальність (кожна педагогічна технологія повинна спиратись на відповідну наукову концепцію) ;

д ) ефективність (сучасні педагогічні технології повинні бути ефективними, гарантувати досягнення запланованого стандарту навчання).

Отже , технологія навчання  - це передбачення управління дидактичним процесом ,що містить організацію діяльності та контроль за цією діяльністю. [57, с. 136]

Перевагами застосування педагогічною технологічного підходу у навчанні, на думку дослідників (М. Беспалько, І. Богданова, Г. Ісаєва, Є. Михайлов, Н. Криворучко та І. Криворучко, Г. Селевко), є  насамперед підвищення якості освіти,   забезпечення впровадження системно-діяльнісного підходу й реалізації особистісно-орієнтованого навчання.

Основною перевагою застосування педагогічних технологій у навчанні забезпечення глибини вивчення змісту. Учні освоюють всі рівні пізнання, саме розуміння, знання, синтез, аналіз ,застосування, оцінка.

1.   Педагогічні технології на основі особистісної орієнтації педагогічного процессу:

-   Педагогіка співробітництва.

-  Гуманно-особистісна технологія Ш.О. Амонашвілі.

- Система Є.М. Ільїна: викладання літератури як предмету, що формує людину.

-  Технологія вітагенної освіти (А.С. Бєлкін) та ін.

2. Педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів

-   Ігрові технології.

-  Проблемне навчання.

- Технологія інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу (В.Ф. Шаталов) тощо.

3. Педагогічні технології на основі ефективності управління і організації навчального процесу:

-   Технологія С. Лисенкової: перспективно-випереджальне навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні.

- Технологія рівневої диференціації.

-  Рівнева диференціація на основі обов’язкових результатів (В. Фірсов).

-  Культуровиховуюча технологія диференційованого навчання за інтересами дітей (І.Закатова).

- Технологія індивідуалізації навчання (Інге Унт, А. Границька, В. Шадриков).

-   Технологія програмованого навчання.

-  Колективний спосіб навчання (Аю Рівін).

- Групові технології.

-  Комп’ютерні (нові інформаційні) технології навчання.

4. Педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення і реконструювання матеріалу

-   «Діалог культур» (В.Біблер, С. Куганов).

-  Укрупнення дидактичних одиниць (П. Ерднієв).

5. Частково-предметні педагогічні технології

-  Технологія раннього та інтенсивного навчання грамоти (М.Зайцев).

-  Технологія удосконалення загально навчальних умінь в початковій школі (М. Зайцев).

-  Технологія навчання математиці на основі розв’язання задач (Р. Хазанкіна) й т.ін.

6. Альтернативні технології

-   Вальдорфська педагогіка.

-  Технологія вільної праці (С.Френе) тощо.

7. Природовідповідні технології

-  Природовідповідне виховання грамотності (А. Кушнір).

-  Технологія саморозвитку (М.Монтессорі) й т.ін.

8. Технологія розвивального навчання

- Система розвивального навчання Л. Занкова.

- Технологія розвивального навчання Д. Ельконіна - В. Давидова.

-  Системи розвивального навчання зі спрямованістю на розвиток творчих якостей особистості (І.Волков, І.Іванов )

-  Особистісно орієнтоване розвивальне навчання (І. Якиманська).

-  Технологія саморозвивального навчання (Г.Селевко).

9.  Педагогічна технологія авторських шкіл

-  Школа адаптованої педагогіки ( Б. Бройде).

-  Технологія авторської школи самовизначення (А.Тубельський).

-  Школа – парк (М. Балабан).

-   Агрошкола (О.Католіков).

Інновації в освіті учнів, в першу чергу, повинні бути спрямовані на створення особистості, налаштованої на успіх в будь-якій області застосування своїх можливостей. Таким чином, головна мета застосування інноваційних технологій в освітньо-виховному процесі сучасної школи – розвиток в учнів вміння мотивувати дії, самостійно орієнтуватися в одержуваній інформації, формування творчого нешаблонного мислення, розвиток дітей за рахунок максимального розкриття їх природних здібностей, використовуючи новітні досягнення науки і практики.

Розглянемо найбільш поширені в практиці в сучасній початковій школі інноваційні педагогічні технології(інтерактивні технології, ігрові, проблемне навчання, особистністно-орієнтоване , технологія розвивального середовища)

Інтерактивне технології

Інтерактивне навчання -це навчання ,яке відбувається за умови  постійної ,активної взаємодії усіх учасників навчального процесу. Це взаємо навчання (групове. колективне. навчання у співпраці),де і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчального процесу ,розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того ,що вони вміють і знають здійснювати.

Т. Вольфовська підкреслює значення інтерактивних умінь як таких, що забезпечують гармонійне та творче входження особистості в суспільне життя. З огляду на роль інтерактивних умінь для розвитку особистості, сказане вище дає змогу дійти висновку, що вміння можна сформувати під впливом адекватних інноваційних методів і прийомів, які б забезпечили активну участь у навчальному процесі. До таких методів належать інтерактивні методи навчання. Нагадаємо, що «інтерактив» — від англ. inter — «взаємний», act — «діяти».

Г. Сазоненко визначає інтерактивне  навчання як багатомірне явище, оскільки «воно розв’язує одночасно три завдання: навчально-пізнавальне (конкретна дидактична мета), комунікативно-розвивальне (пов’язане із загальним емоційно-інтелектуальним фоном процесу пізнання) і соціально-орієнтаційне (результати якого проявляються за межами навчального часу та простору)».

На думку О. Уварова, актуальність технологій співпраці визначено двома причинами. По-перше, спільна діяльність є основою розвитку демократичного суспільства, до життя в якому необхідно готувати людину з дитячих років. По-друге, технологізація суспільства, розвиток інформаційних засобів відсунули на другий (а можливо, і третій) план такі звичні для дитини види діяльності, як ігри з однолітками, участь у гуртках, де вона могла отримати соціальний досвід життя. Саме тому школа стала основним джерелом для набуття дитиною молодшого шкільного віку інтерактивних умінь.

Сама ж організація інтерактивного навчання передбачає моделювання  різноманітних життєвих ситуацій ,використання рольових ігор. Серед  інтерактивних методів широко викоритовують наступні: коло  ідей, мікрофон, робота в групах, пресс-метод, рольові ігри, акваріум, займи  позицію та інші.

Використання інтерактивного навчання дозволяє значно збільшити  відсоток засвоєної інформації; навчання орієнтоване .на відміну від традиційного ,не тільки на засвоєння знань, але й на розуміння, застосування. аналіз, синтез. оцінювання. Головним джерелом  мотивації є інтерес самого учня . в результаті чого притаманний високий  рівень активності. Учитель виступає як рівноправний партнер учнів, виконує  консультаційні та організаційні функції.

Сучасна методика багата арсеналом прийомів інтерактивного навчання від найпростіших (Мікрофон, Карусель, Робота в парах) до складних (Мозаїка, Мозковий штурм, Аналіз ситуації), а також дискусії, дебати ,імітаційні ігри.

Використання інтерактивних технологій є створення атмосфери  доброзичливості та порозуміння ,навіяти впевненість у своїх  силах ,налаштування на успіх ,зняття з душі дитини почуття страху, зробити  її розкутою, виявити творчі здібності.

Проблемне навчання.

Розвиток розумових здібностей та самостійності мислення лежить в основі розумової діяльності. Самостійність мислення не можна отримати шляхом одностороннього вивчення готової інформації. Тому способів вивчення, звернених до репродуктивного мислення, уваги і пам'яті, недостатньо. Поряд з ними необхідні способи, які спонукають учнів до безпосереднього пізнання дійсності, до самостійного вирішення теоретичних проблем. Таким є проблемне навчання. Ця технологія спрямована в першу чергу на «збудження інтересу». Навчання полягає в створенні проблемних ситуацій, в усвідомленні та вирішенні цих ситуацій в ході спільної діяльності учнів і вчителя при оптимальній самостійності учнів і під загальним напрямних керівництвом вчителя. Проблемне навчання це не абсолютно нове педагогічне явище. Його елементи можна побачити в роботах Сократа, в розробках Ж.Ж.Руссо. Фундаментальну основу проблемного навчання склали ідеї американського психолога, філософа і педагога Дж. Дьюї, який в 1894 році заснував в Чикаго дослідну школу, в ній основу навчання складав не навчальний план, а гри і трудова діяльність. Методи, прийоми, нові принципи навчання, що застосовувалися в цій школі, не були теоретично обґрунтовані і сформульовані у вигляді концепції, але набули поширення в 20-30 роках XX століття.

Проблемне навчання організовується на основі проблемних питань, завдань, завдань і ситуацій.

Проблемне питання - це питання, на який у учня немає заздалегідь готової відповіді. На відміну від звичайного, проблемний питання не передбачає простого згадування і відтворення знань, учневі потрібно самому знайти відповідь.

Проблемна ситуація - це стан розумового утруднення учнів, викликане недостатністю раніше засвоєних ними знань і способів діяльності для вирішення пізнавальної задачі, завдання або навчальної проблеми [5].

Для успішного застосування даного інноваційного методу вчителю необхідно дотримуватися наступних правил: проблемні ситуації повинні відповідати цілям формування системи знань, бути доступним для учнів, викликати власну пізнавальну діяльність і активність. Завдання повинні бути такими, щоб учень міг виконати їх, спираючись на вже наявні знання, але достатніми для самостійного аналізу проблеми і знаходження невідомого [6].

Ігрове навчання    

Ігрове навчання -технологія навчання, яка подобається в будь-якому віці. В Західній Європі в епоху Відродження її реформації Т. Камгіанелла й Ф. Рабле пропагували принцип ігрового навчання. У XV-XVІІ ст. Я. Коменський закликав усі школи перетворити на місця ігор. На його думку ,отримання знань в будь-якій школі може стати універсальною грою ,яка відповідає кожному віку учня. У своїх трудах як особливу форму ігрового навчання рекомендували Ж. Руссо та Ф. Фрабель.

Поняття «гра» в педагогічній літературі трактується досить по-різному. За Г. Селевком гра-це вид діяльності в умовах ситуації, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та вдосконалюється самоуправління поведінкою.

І. Підласний трактує пізнавальну дидактичну гру - моделювання реальності, знаходження учнями виходу із ситуацій. Дійсно, гра- багатогранне та складне явище ,яке неможливо однозначно трактувати. Навчальна гра має тривалість від кількох хвилин до цілого уроку. Отже , ігрове навчання може використовуватись на різних етапах і в позакласній роботі.

Особливості ігрового процесу навчання:

а) ігрові форми ( рольові ,імітаційні,ділові та ін.) максимально наближають процес навчання;

б) рішення в багатьох іграх приймають колективно ,що розвиває мислення учнів ,комунікативні здібності;

в) під час гри виникає певний емоційний настрій ,завдяки якому активізується навчальний процес;

г) відпрацювання гідної поведінки під час конфліктів.

Етапи роботи під час використання ігрового навчання:

§     підготовчий (формулюється мета гри, відбирається навчальний зміст,

§     розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі,

§     проводиться інструктування тощо);

§     безпосереднє проведення гри;

§     узагальнення, аналіз результатів.

На відміну від розвивальних технологій, ігрове навчання має певні істотні  харак­теристики та сталу структуру.

До основних взаємопов’язаних компонен­тів гри належать (за В. Коваленком, П. Підкасистим):

§     ігрова задумка;

§     правила;

§     ігрові дії;

§     дидактичні завдання (пізнавальний зміст);

§     обладнання;

Зміст технології розвивального навчання.

Модель розвивального навчання передбачає реалізацію слідуючих етапів(О.Т.Мороз , В.Л.Омеляненко)

1)                  формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;

2)                  відтворення учнями засвоєного матеріалу;

3)                  Оволодіння новою інформацією, що є пізнавальною діяльністю, спрямованою на опанування нових знань та засобів навчальних дій;

4)                  Формування вмінь та навичок у нестандартних умовах;

5)                  Продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань ,умінь та навичок на творчому рівні.

Для того ,щоб досягти цілей учитель при використанні цієї технології повинен:

*створити можливості для учнів самостійно визначати інтенсивність та обсяг;

*працювати з класом;

*дати можливість учням працювати самостійно,допомагати їм лише в оволодінні необхідними методами та навичками;

*підсумковий контроль проводити разом кількома учнями;

*використовувати педагогічно доцільні паузи;

*частіше практикувати колективну форму навчання ,яка реалізується в ході спілкування в парах,коли дитина виступає то в ролі слухача,то в ролі оповідача.:

Інноваційні організаційні форми

Інноваційні педагогічні технології як процес -це-цілеспрямоване ,систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних ,новаторських способів, пройомів педагогічних дій і засобів ,що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети  до очікуваних результатів.(І. Дичківська).

Головна мета застосування інноваційних технологій в освітньо-виховному процесі сучасної школи – розвиток в учнів вміння мотивувати дії, самостійно орієнтуватися в одержуваній інформації, формування творчого нешаблонного мислення, розвиток дітей за рахунок максимального розкриття їх природних здібностей, використовуючи новітні досягнення науки і практики.

Інноваційні методи

Останнім часом найбільш поширеним є такі інноваційні методи:

1.Метод портфоліо - сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод оцінювання результатів освітньої діяльності.

2.Метод проблемного викладу - метод, при якому педагог використовує різні джерела і засоби, ставить проблему, формулює задачу, а потім, показує спосіб вирішення поставленого завдання.

3.Метод проектів - система навчання, під час якої учні набувають знання і вміння в процесі планування та виконання практичних завдань-проектів, що поступово ускладнюються.

4.Науково-дослідна робота учнів, вбудована в навчальний процес - такі роботи виконуються відповідно до навчальних планів і програм навчальних дисциплін в обов'язковому порядку; до даного виду науково-дослідної діяльності учнів відноситься самостійне виконання аудиторних і домашніх завдань з елементами наукових досліджень під методичним керівництвом вчителя.

5.Лекція-візуалізація - при читанні лекції-візуалізації дотримується принцип наочності; лекція являє собою інформацію, перетворену в візуальну форму. Відеоряд, є сприйнятим і усвідомленим, може служити опорою адекватних думок і практичних дій [3]

Отже, до основних інноваційних методів в навчанні можна віднести наступні: метод портфоліо; метод проблемного викладу; метод проектів; науково-дослідна робота; лекція-візуалізація.

Таким чином, освіта за своєю суттю вже є чимось особливим. Застосовуючи дані технології в інноваційному навчанні, педагог робить процес більш повним, цікавим, насиченим. При перетині предметних областей природних наук така інтеграція просто необхідна для формування цілісного світогляду та світосприйняття.

Сучасна освіта повинна озброювати знаннями школярів, формувати потребу в безперервному самостійному оволодінні ними, розвивати вміння і навички самоосвіти учнів. Провідною стає парадигма «освіта через усе життя» [6].

Крім того, кардинально змінюється і інформаційне середовище освітніх установ. Основним елементом навчального процесу стає видобуток знань і вилучення їх із одержуваної інформації.

2.1. Педагогічний потенціал використання інноваційних технологій у початковій малочисельній школі

Роль малочисельних шкіл багато в чому визначається демографічними, економічними і політичними умовами життя конкретної країни або її регіону. Одночасно з цим значний вплив на малі школи має істотно підвищений рівень розвитку освітніх методик, в тому числі на основі нових інформаційно-комунікаційних розробок. Все це, очевидно, може сприяти виявленню нової позитивної ролі малочисельної школи в цілому і, безсумнівно, є актуальним для вирішення її проблем [73].

Введення Нової української школи (НУШ) кардинально змінило завдання, що стоять перед молодшими школярами. Якщо раніше головною метою школи вважали передачу учням передбаченого програмою обсягу знань, умінь і навичок, то тепер пріоритетними стають: розвиток здібностей учня самостійно ставити навчальні цілі, самостійно проектувати і оцінювати шляхи їх реалізації, контролювати і оцінювати свої досягнення. Все це ув'язується в новому стандарті з формуванням універсальних навчальних дій, які можуть бути сформовані на всіх уроках [6].

Реалізація цих завдань, висунутих НУШ, також вимагає пошуку шляхів підвищення якості знань учнів початкових малочисельних шкіл.

Проаналізувавши наукові джерела, а також власний педагогічний досвід, зазначимо, що застосування інноваційних технологій в малочисельній школі має і свої плюси, і свої мінуси (окремо для учня та вчителя).

Плюси для учня:

1. Доброзичлива атмосфера.

2. Підвищена увага вчителя.

3. Можливість співпраці з учителем.

4. Постійний зворотній зв'язок [76, с.55].

Мінуси для учня:

1. Необхідність бути в постійній готовності до відповідальності.

2. Обмеженість спілкування та несформований колектив.

3.Надмірна відкритість навчальної роботи (немає можливості побути наодинці з самим собою).

4. Неминучий контроль.

 Плюси для вчителя:

1. Інтенсивне педагогічне спілкування з учнями.

2. Можливість індивідуалізації навчальної діяльності.

3. Повнота навчального контролю.

4. Можливість діагностики причин труднощів у учнів і своїх помилок.

5. Довірчі відносини зі школярами [78, с.59].

Мінуси для вчителя:

1. Необхідність щодня готуватися до уроків з різних предметів в різних класах.

2. Обмежена можливість використання фронтальних, групових і колективних форм уроку.

3. Залежність від конкретних умов (не прийшов сильний учень - весь план роботи потрібно міняти «на ходу»).

Початкові малочисельні школи відіграють істотне значення в реалізації права кожної дитини на отримання освіти. Як уже було зазначено, зважаючи на наявність невеликої кількості учнів, в умовах початкової малочисельної школи для проведення занять учні двох або декількох класів об'єднуються в комплекти. Згідно з навчальним планом, перелік досліджуваних навчальних предметів і кількість тижневих годин, що відводяться на їх засвоєння в початкових класах, неоднакові. Це диктує необхідність одночасного проведення в малочисельній школі різнопредметних уроків для учнів двох або декількох класів, що сприяє межпредметній інтеграції змісту навчального матеріалу [74, c.1].

Аналіз практичного досвіду показує, що багато вчителів малочисельних початкових шкіл при проведенні різно-предметних уроків в двох або декількох класах дублюють схему в основному комбінованого уроку з окремими темами і завданнями для кожного класу, ігноруючи при цьому можливості інтеграції змісту цих предметів [5].

Ці обставини наштовхують на необхідність посилення в умовах малочисельної школи не тільки внутрішньо-предметної, а й межпредметной інтеграції, чому і сприяє організаційно-педагогічна структура такої школи.

Зауважимо, що технологія інтегрованого навчання – це процес взаємодії двох або більше систем з метою створення нової, яка набуває нових властивостей через зміну властивостей та зв’язків її елементів.

В основі інтегрування змісту освіти лежить ідея використання в процесі навчання внутрішньо-предметних і міжпредметних зв'язків.

Американський педагог Дж.Гіббоне вважає, що інтегрувати - це поєднання частин систем таким чином, щоб результат об’єднання в сумі перевищував їхнє значення до взаємодії [15, c.30].

В. Бондар розглядає дане поняття в загальнонауковому аспекті, визначаючи його природне протиставлення поняттю диференціація та наголошуючи на високому рівні системності, тобто це процес ущільнення ,взаємопроникнення, який проявляється через єдність з протилежним йому процесом розмежування, диференціації [8, c.22].

На думку І. Козловської - це процес взаємодії, об’єднання, взаємовпливу, взаємозближення, відновлення єдності двох чи більше систем, в результаті чого є утворення нової цілісної системи, яка набута новими властивостями вже між оновленими елементами системи [24, c.33].

Застосовуючи у навчальному процесі інтегрованих технологій та інтерактивних форм і методів навчання формує навички і вміння учнів,створення атмосфери співробітництва, взаємодії між учнями.

Опитування  вчителів показують зростання інтересу до вивчення предметів, викладання яких ґрунтується на міжпредметних зв’язках. З практичної діяльності з’являються такі форми інтегрованого навчання: урок і його різновиди, семінари, лекції, факультативи, практичні заняття, екскурсії і т.д.. Важливим фактором використання даного методу у навчально-виховному процесі є і формування таких компетенцій як: інформаційний (робота з ТЗІ, вміння самостійно підбирати необхідний матеріал); комунікативний(вміння вислухати, спілкуватись, працювати в групах), ціннісно-смисловий (розуміння мети уроку та важливості вивчення теми). Інтегровані уроки можуть бути фрагментними та цілісними, але частіш за все проводяться фрагментні інтегровані уроки по причині того, що є неспівпідання навчальних тем з різних навчальних предметів за часом їх вивчення [23, с.239].

Вчителі спільно визначають тему, мету, завдання уроку, спільні для обох предметів й специфічні для кожного. Урок проводити доцільніше лише за умови наявності спільної мети. Фактичний та дидактичний матеріал добирається відповідно до теми, задачі та типу уроку [72, с.164].

Акцент робиться на самостійну пізнавальну діяльність учнів, створення проблемної ситуації враховуючи логіку навчальних дисциплін.

Необхідні наступні умови для ефективного проведення інтегрованих уроків:

А) обов’язково враховувати вікові психологічні особливості учнів;

Б) правильне визначення об’єкту визначення, ретельний відбір змісту уроку;

В) продумане поєднання індивідуальних, парних та групових форм роботи;

Г) висока якість професійної підготовки вчителя, що забезпечує творчу співпрацю вчителя та учнів при підготовці уроків.

Практична робота показує плідність інтеграції, удосконалення такого підходу до навчання та виявляє перспективи подальшого розвитку [69,с.10].

Серед методів навчання мають домінувати методи навчання у русі, інтерактивні тощо. Навчальна взаємодія  учнів має розширюватись поступово: у 1-2 класах - це переважно робота в малих групах та парах, у 3-4 класах – групова та командна робота. Необхідно використовувати способи поступового запам’ятовування у процесі роботи. Для цього вчителем організовується робота з таблицею множенння, з пам’ятками, схемами тощо. Тут можна використати дидактичні ігри, що ґрунтуються на активізації кінестичного каналу сприйняття інформації (класики,пальчикові ігри та ін.) [69, с.50].

       Інтегровані уроки мають більші можливості здійснення міжпредметних зв'язків. Метою уроків, побудованих на інтеграції змісту, є осмислене сприйняття навколишнього, приведення знань у певну систему, пробудження фантазії і інтересу учнів, розвиток у них позитивно-емоційного настрою.

Таким чином, періодизація матеріалу, інтегроване засвоєння знань в останні роки стає одним з важелів підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу молодшими школярами, яке сприяє формуванню у них цілісної картини світу. Інтеграцію навчального матеріалу на уроці з різних предметних областей можна назвати вищим ступенем здійснення міжпредметних зв'язків.

Як уже було з’ясовано, в основі інтегрованого навчання лежить система уроків, метою якої є об'єднання знань з різних предметів і розкриття їх сутності за допомогою організації синтезованого сприйняття учнями досліджуваного матеріалу. Якщо вчителю, який працює в звичайних початкових класах загальноосвітньої школи, для інтегрованого подання досліджуваного матеріалу необхідно створювати спеціальні умови, то вчителю малочисельної школи на різнопредметних уроках в класі-комплекті залишається добре підготуватися до інтегрованого уроку, в якому широко використовуються відомості з різних галузей знань і глибоко здійснюється принцип міжпредметних зв'язків [67, с.4].

Ми схильні погодитися з думкою вчених про те, що психофізіологічне обґрунтування механізму оволодіння знаннями і процесу їх інтеграції можливо на основі двох психологічних концепцій, а саме теорії поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, О. Леонтьєв, Н. Тализіна) і асоціативно-рефлекторної природи розумової діяльності (Е. Кабанова-Меллер, Н.  Менчинська, Ю.  Самарін). При цьому слід підкреслити, що в концепції Н. Тализіної «Утворення понять шляхом практичного оперування — є ефективним лише в тих випадках, коли можна відразу у процесі засвоєння знань застосувати їх на практиці» [71, с.164-166].

Умови малочисельної школи створюють певні можливості для комплексного формування пізнавальних універсальних навчальних дій молодших школярів. Тут створюються умови інтегрованого засвоєння знань як наслідок інтеграції умінь і навичок навчально-пізнавальної діяльності. Так, для проведення хоча б певної частини уроків в малочисельній початковій школі доводиться об'єднувати по два різних предмета. Кожен урок, незалежно від теми, набуває забарвлення інтеграції. При цьому вчителю доводиться не лише знаходити дотичні елементи змісту, але й враховувати, щоб спосіб його подання відповідав віковим особливостям дітей, рівню розвитку їх пізнавальних можливостей. Постійно необхідно вчити дітей бачити зв'язок між явищами природи і повсякденним життям [69, с.18].

Треба зауважити, що дуже важливою умовою інтеграції, як вказується в наукових дослідженнях, є побудова навчального матеріалу на основі підпорядкування його єдиної мети і функції. При інтегрованому навчанні молодших школярів з'являється можливість показати світ у всьому його різноманітті з залученням різних знань: літератури, музики, живопису, що істотно сприяє емоційному розвитку особистості дитини та формуванню у нього творчого мислення. Методика організації інтегрованого уроку забезпечує діяльність вчителя і учня на рівні суб'єктних відносин, в результаті яких виникають можливості для спільної творчості і саморозвитку учасників освітнього процесу [7].  

Проведений нами аналіз діючих програм для початкової школи з різних предметів навчального плану свідчить про те, що вони цілком забезпечують можливості ефективного використання процесу інтеграції змісту освіти і, як наслідок, формування інтегрованих знань молодших школярів [63, c.23].

       Як зазначає С.Логачевська, уроки, що включають міжпредметні знання, можуть ефективно сприяти формуванню загальнонавчальних умінь і навичок при дотриманні певних дидактичних умов їх проведення, як-от:

1.                   Включення інтегрованих уроків в тематичні та поурочні плани на основі координації змісту.

2.                  Конкретизація навчальних завдань з використанням інтегрованих знань.

3.                  Послідовне формування навчальних дій на уроках із загальним змістом.

4.                  Раціональне використання різноманітних засобів, що сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів [30, с.28].

 Інтегровані знання можуть включатися в урок у вигляді фрагмента, окремого етапу на протязі всього уроку. Таким чином відбувається перенос і узагальнення знань, відбуваються розумові процеси аналізу і синтезу, формуються «комплекси фактів» як стадії у розвитку загальнопредметних понять.

На інтегрованих уроках в малочисельній школі, як правило, вирішуються дидактичні завдання двох (а іноді і більше) навчальних предметів. В ході підготовки і проведення такого уроку з метою більш ефективного формування загальнонавчальних умінь варто дотримуватись певних вимог до їх планування та організації:

1)                  попереднє ґрунтовне знайомство педагогів школи із психологічними і дидактичними основами протікання інтеграційних процесів у змісті освіти;

2)                   аналіз діючих програм та виокремлення в них подібних тем або тем, що мають певні загальні аспекти;

3)                   визначення зв'язків між подібними елементами знань в темах, що були відібрані [26, с.34 ].

       Зауважимо, що структура інтегрованих уроків у класах-комплектах вимагає особливої ​​чіткості і стрункості, продуманості і логічної послідовності, взаємозв'язку досліджуваного матеріалу з різних предметів на всіх етапах навчальної діяльності. Це може бути успішно вирішено за рахунок більш компактного, сконцентрованого і чіткого використання навчального матеріалу робочої програми, а також за допомогою підключення деяких сучасних способів організації навчального процесу.

       Ефективність інтеграції, на наш погляд, залежить від багатьох чинників. Це поєднання навчальних предметів і досліджуваних тим, рівень підготовки вчителя, що включає відбір змісту, методів, прийомів роботи тощо. На нашу думку, найбільш вдалі для інтеграції в початковій малочисельній школі такі предмети, як читання - українська мова, читання – природознавство, читання – образотворче мистецтво – музика, природознавство – праця – математика. При цьому, звичайно ж, треба враховувати кількість тижневих годин, відведених навчальним планом для вивчення цих предметів. Крім того, не всі теми і розділи навчальної програми початкової школи можна і потрібно інтегрувати [25, c.23].

Ми погоджуємося з думкою Г. Ісаєва, що успішна реалізація інтегрованого навчання в малочисельній початковій школі може відбуватися:

- за допомогою повного або часткового злиття навчального матеріалу в єдиному курсі;

- за допомогою організації комплексних навчальних і позанавчальних занять;

- за допомогою організації міжпредметних занурень;

- за допомогою використання в освітньому процесі інтегруючих навчальних програм і повної побудови навчального процесу на основі ідей інтеграції [18, с.4].

Таким чином, вивчивши особливості інтегрованого навчання молодших школярів в умовах малочисельної школи, ми можемо сказати, що там закладено великі потенційні можливості формування пізнавальних навчальних умінь, що мають першорядне значення в осмисленні і засвоєнні програмного матеріалу. Об'єднання різних навчальних предметів і інтегрований розгляд їх змісту в різновіковому колективі класі-комплекті малочисельної школи є об'єктивною необхідністю, продиктованою структурою даного типу освітньої організації. У специфічних умовах малочисельної початкової школи інтегроване навчання сприяє більш ефективному засвоєнню молодшими школярами навчального матеріалу, позитивно впливає на формування психологічного мікроклімату в школі в цілому.

Зазначимо, що значний обсяг самостійної роботи, виконуваний учнями початкової малочисельної школи, є фактором, який може впливати на якість їх освіти і негативно, і позитивно. Негативний вплив пояснюється перевтомою дітей, що супроводжується зниженням їх мотивації і «пізнавального тонусу» взагалі. Тим часом, за вмілої організації самостійної роботи школярів, вона надає виключні можливості розвитку самостійності, активності, ініціативного творчого мислення та самовираження. Переліченим потенціалом, на наш погляд, володіють проектні технології навчання.

Проектна технологія -це проектна форма навчання,яка використовується на окремих уроках, у додатковій освіті.Заняття в цій формі вже не відкидають систематичність засвоєння знань,тому що ця діяльність включатиметься в зміст проекту.

Основною цінністю проектної технології навчання є відображення того,що вона має орієнтувати учнів на створення певного інтелектуального або матеріального продукту, та не вказує на просте визначення певної теми [3, c.23].  

 Метою проектної технології є актуалізація та здобуття нових необхідних знань, порада з учителем та між собою учнів, виконання індивідуально або в групах, пізнавальної, конструкторської, дослідницької чи іншої роботи.

Навчальний проект – це одна із форм організації занять, що передбачає характер діяльності всіх учасників в комплексі, спрямовує на отримання освітньої продукції за певний проміжок часу.

Мета навчального проектування- це створення вчителем під час навчального процесу слідуючих умов, в результаті яких має бути індивідуальний досвід проектної діяльності учнів.

Основними завданнями є:

-навчання учнів самостійності здобуття знань, засвоєння їх для розв’язання нових практичних та пізнавальних завдань;

-формування умінь користування дослідницькими прийомами, тобто збирання потрібної інформації, вміння аналізувати з різних точок зору, вміння висовувати різні гіпотези та вміння робити висновки:

- сприйняття розвитку комунікативних навичок, виконання різних соціальних ролей.

Організаційними аспектами проекту є :

А ) дослідницька робота над проектом, яка моделює роботу в тій чи іншій організації;

Б ) проект має бути важливим до найближчого оточення учнів, знайомих, батьків;

В ) розроблення проекту має бути за ініціативою учнів;

Г ) проект має педагогічне значення : учні набуватимуть нових знань, будуватимуть стосунки, опановуватимуть необхідні способи дій та мислення.

В процесі організації навчального проектування вчитель має виконувати такі функції:

·         Допомагати учням в пошуку необхідного їм у роботі над проектом;

·         Сам стає джерелом інформації;

·         Координує процес роботи та підтримує і заохочує учнів;

·         Постійно підтримує роботу учнів над проектом [37, c.27].

Отже, проектні технології розвивають в учнів пошуково-дослідницьку, технологічну й інформаційну компетенції, формують креативність, стимулюють інтелектуальній активності, розвивають комунікативні вміння, допомагають формуванню міжпредметних зв'язків, навчають користуватись інформаційно-телекомунікаційними технологіями під час роботи, допомагають оволодіти навичками роботи в групі та формують соціальну мобільність [75 , с.16]

Крім того, все це підвищує мотивацію учнів, оскільки в даному випадку вивчення мови стає не ціллю, а засобом створення кінцевого продукту діяльності [77, с.21]

Учитель вже в початковій школі повинен демонструвати на уроці різні стратегії навчання, щоб сформувати здатність особистості вчитися все життя. У педагогічній діяльності з початкового навчання можна практикувати особистісно-орієнтований підхід, який можна реалізувати через впровадження компетентнісно-орієнтованого навчання, інформаційно-комунікативних, ігрових, здоров'язберігаючих технологій, педагогіку співробітництва, розвиваючого навчання.

Здоров'язберігаючі технології – це поняття об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу для  формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені (Т.Бойченко, О.Ващенко, І.Волкова, С.Вальянська, В.Олійник, Л.Піроженко, О.Пометун, Г.Селевко) пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання дитини у школі (відсутністю стресових ситуацій, адекватністю вимог, методики навчання та виховання);

- оптимальність організації навчального процесу (відповідність до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

- раціонально організований та повноцінний  руховий режим.

Зазначаємо, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій  має відповідати використанням медичних (фізкультурно-оздоровчих, медико-гігієнічних, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій і технологій забезпечення безпеки життєдіяльності [79, c.56].

Суть здоров’язберігаючих й здоров’яформуючих технологій формується в комплексній оцінці умов виховання та навчання, що дозволяють зберігати наявний стан учнів, формування більш високого рівня  їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснення моніторингу показника індивідуального розвитку, передбачати  можливі зміни здоров’я і проведення  відповідні психолого-педагогічних, корегувальних, реабілітаційних заходів з метою забезпечення успішності навчальної діяльності й її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшенню якості життя суб’єктів освітнього середовища. (Т. Бойченко) [7, с.1]

Проаналізувавши  класифікації існуючих здоров’язберігаючих технологій, О. Ващенко виокремив такі типи [9]:

1) здоров’язберігаючі – це технології, які створюють безпечні умови для перебування, навчання і  праці в школі й ті, які вирішують завдання раціональної організації виховного процесу , відповідність навчального і фізичного навантажень можливостей дитини;

2) оздоровчі – дані технології спрямовані на вирішення завдань для зміцнення фізичного здоров’я учнів та  підвищення потенціалу  здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, гімнастика, масаж, фітотерапія, аромотерапія, загартування, музична терапія;

3) технології навчання здоров’ю - це  гігієнічне навчання, формування життєвих навичок,  статеве виховання, профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами. Технології реалізуються дякуючи включенню відповідних тем з предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

4) виховання культури здоров’я – це виховання у учнів особистісних якостей, що сприяють збереженню й зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я як цінність, посилень мотивації на дотримання здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини [10. с.4]

Зазначаю, що поняття «здоров’язберігаюча»  відноситься до будь-якої педагогічної технології,  процес реалізації якої створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів і вчителів. Будь-яка педагогічна технологія повинна бути здоров’язберігаючою.

Знання, володіння та застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного вчителя. Педагог у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, практичними психологами, соціальними педагогами, медичними працівниками та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні та зміцненню здоров’я дітей, спроможності створенню здоров’язберігаючого освітнього середовища, центром якого буде – Школа сприяння здоров’ю [12, с.35].

Здоров'язберігаючі технології можуть застосовуватися як в урочній діяльності, так і в позакласній роботі. Формування відповідального ставлення до свого здоров'я - необхідна умова успішності сучасної людини. Здоров'язберігаючий підхід необхідний на всіх етапах уроку, оскільки передбачає чітке чергування видів діяльності.

В уроки, позакласні заходи по предмету можна включати гімнастику, гімнастику для слуху, танцювально-ритмічні паузи (під музику), фізкультхвилинки, рухово-мовні вправи, точковий масаж і самомасаж, оздоровчі ігри на перервах, вправи на релаксацію. Фізкультхвилинки можна вибирати в залежності від переважної діяльності на уроці: Якщо переважний вид активної діяльності, то використовуються вправи для зняття загального або локального стомлення, вправи для кистей рук; якщо читання - гімнастику для очей; слухання, говоріння - гімнастику для слуху, дихальну гімнастику.

Такі вже згадані нами особливості малочисельної школи, як низька наповнюваність класів, а також тісний зв’язок сільської школи із соціальним середовищем, на наш погляд, сприяє широкому впровадженню в навчально-виховний процес особистісно-орієнтованих педагогічних технологій. Зазначимо, що суть цієї групи технологій нами було розкрито у п.1.1. Тож, перейдемо до розкриття потенціалу та особливостей застосування особистісно зорієнтованого навчання і виховання саме у малочисельній школі [20, с.25].

При застосуванні технології особистісно-орієнтованої спрямованості можна використовувати різноманітні форми та методи, поєднуючи їх із методами інтерактивного, проблемного, проектного навчання, ігровими технологіями тощо (проблемний метод, індивідуальний і диференційований підхід в навчанні, робота в групах, парах, робота з портфоліо; урок - дискусія, урок - гра, урок - КВК, урок - бесіда, урок - екскурсія, інтегрований урок, урок - концерт, урок - спектакль, урок – роздум тощо).

Так, проблемне навчання можна використовувати на етапах повідомлення теми і цілей уроку і самостійної роботи учнів, створюючи проблемну ситуацію на уроці - здивування, утруднення.

Приклад. Урок української мови. На дошці написано слово «мухоловка». Потрібно виділити в слові корінь. Виникають різні думки. На основі словотвірного аналізу діти приходять до нового способу виділення кореня (в складних словах).

Приклад. Урок математики. Хлопчик записує математичні вирази до завдань:

1) до 2 додай 5 і множ на 3;

2) до 2 додай 5, помножене на 3. У нього вийшли ось такі записи: 2 + 5 * 3 = 21 2 + 5 * 3 = 17. Знайди помилку в записах.

Вірний варіант: (2 + 5) * 3 = 2, 2 + 5 * 3 = 17

Щоб у школяра не пропав інтерес до навчання, дуже важливо організувати індивідуальний підхід: вчити працювати самостійно, розвивати уяву, творче мислення, вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати, проявляти ініціативу, диференціювати свої інтереси, раціонально використовувати час. Перевага індивідуальної форми навчання в тому, що є контакт з учнем і завжди можна виправити помилки і відзначити успіхи. Індивідуальні можливості дозволяють глибше вивчити особливості особистості учня і його пізнавальні інтереси [27, c.3].

Під індивідуальною самостійною роботою (с/р) слід розуміти таку, яка передбачає виконання індивідуалізованих завдань і виключає співпрацю учнів. Кожен працює над своїм завданням. Різні діти - різні завдання, як правило, 2-3 рівня. Організувати самостійну роботу з учням допомагає дидактичний матеріал у вигляді карток. Картки дозволяють забезпечувати індивідуальну роботу в залежності від рівня підготовленості учнів.

Використання технології «Портфоліо» дозволяє простежити індивідуальний прогрес учня, допомагає йому усвідомити свої сильні і слабкі сторони, дозволяє судити не тільки про навчальні, а й про творчі і комунікативних досягнення. Портфоліо моїх учнів складається з двох обов'язкових частин, в яких фіксуються результати діяльності учня в різних областях [31, c.40].

Використання інформаційно-комунікативних технологій дає можливість використовувати комп'ютерні презентації, інтерактивні дошки, особливо на тих уроках, які вимагають наочного подання матеріалу - навколишній світ, образотворче мистецтво, українська мова, літературне читання абощо. З огляду на, що основним видом діяльності дітей семи-дев'яти років є гра, можна запропонувати вирішити приклади наступним чином - відкриєш картинку, вставиш правильно всі букви - просунеш ближче до мети казкового героя. Таким чином, в процесі гри у дитини виникає позитивна мотивація засвоєння знань.

Звичайно, на заваді повноцінному використанню інформаційних технологій у малочисельній школі може стати слабка матеріально-технічна оснащеність малочисельних сільських шкіл. Але навіть за умови відсутності інтерактивної дошки вчитель може запропонувати дітям альтернативу, наприклад, використовувати шкільний ноутбук і проектор або навіть смартфони [35, c.23].

Надати об'єктивну картину рівня засвоєння матеріалу, що вивчається і своєчасно його скоректувати дозволяє застосування на уроці комп'ютерних тестів і діагностичних комплексів. Застосування комп'ютера на уроках дуже ефективно допомагає в розвитку пізнавального процесу молодших школярів.

Застосовуючи ігрові технології на уроках, ми сприяємо природній і гуманній для дитини формі навчання. Навчаючи за допомогою гри,  ми вчимо дітей не так, як нам, дорослим, зручно дати навчальний матеріал, а як дітям зручно і природно його взяти. Ігрову діяльність можна використовувати в наступних випадках:

-                    для освоєння теми і навіть розділу навчального предмета (урок-гра «Подорож по країні Знань», урок - вистава «Народні свята»);

-                    для перевірки, освоєння або закріплення теми уроку (заняття) або його частини  (ігри для введення, пояснення, закріплення, контролю, ігри-вправи);

-                    для мотивації навчальної діяльності, пробудження і дітей інтересу до вивчення теми (ігри «в слова», ігри «зі словами», «Доповни слово», «Перевернуті слова», «З'єднай половинки слів» тощо).

Таким чином, використання сучасних навчальних технологій може перетворити викладання традиційних навчальних предметів, раціоналізувавши дитячу працю, оптимізувавши процеси розуміння і запам'ятовування навчального матеріалу, а головне, піднявши на незмінно вищий рівень інтерес дітей до навчання. Учити дитину радісно, ​​без примусу - можливо, якщо в своїй роботі педагог використовує інноваційні технології.

2.2. Моделювання сучасного уроку з використанням інноваційних технологій

Яким же повинен бути сучасний урок? Стратегія розвитку освітнього процесу та оновлення освіти зараз відбувається лиш однією єдиною метою-це якість підвищення освіти. Сучасність уроку полягає не тільки в тому, щоб ганятися за прогресивністю, супероригінальністю у використанні інформаційно-комунікативних технологій [39, c.25].

   Сучасний урок –це актуальний урок, інакше кажучи важливий, істотний для теперішнього часу та, звичайно ж, дієвий-такий, який відповідає інтересам дітей, батьків, світу в цілому та суспільства.

     Педагогічна література наших днів зустрічає описи уроків як  динамічної  процесуальної системи, яка постійно покращується (Ю. Конаржевський, І. Підласий, М. Поташнік, А. Хуторський і ін.) .

     Але чому ж виникає проблема організації, вдосконалення і методики  сучасного уроку при досить серйозній і глибокій розробці педагогічною наукою проблеми? Теперішній урок досить стрімко втрачає свій попередні вигляд. Традиційні форми уроків уповільнюють творчий пошук вчителя та учня. Вчителі  відчувають дискомфорт від одноманітності методичної форми роботи, які зобов’язані за програмними вимогами. Вчені (І. Підласий, М. Поташнік, А. Хуторський і ін.) вказують на іще одну проблему: втрата так названої «душі» сучасного уроку. Психолог В. Зінченко зазначає , що освіта по своїй волі та логіці втрачає істотну властивість душі, орієнтування не на цілу душу, а на її частку, змінює орієнтацію, деколи втрачає душу зовсім. Просто потрібно у свідомості тримати і розуміти, що освіта без душі спустошує душу [5, с.13].

Сучасний вчитель-дуже допитлива особистість. Досягнення науки йому дуже цікаві. З цієї причини так зване обличчя уроків стрімко змінюється. На сучасній науковій базі вчитель знаходить найкращий світовий й вітчизняний психолого-педагогічний досвід [41, c.17].

   Урок, безперечно, є показником роботи вчителя та учня. Коли мова йде про зовнішні ознаки роботи, то тут немає жодних проблем, тобто для кожного педагога не являється складним демонстрування всіх зовнішніх показників успішності своєї діяльності: логіка, організованість, чіткість, відповідність плану уроку.

На зміну стандартним урокам наполегливо та впевнено приходять новаторські- це часто імпровізовані навчальні заняття, які містять не традиційність етапів, мають відображення спроби вийти за межі шаблону в побудові методичної структури уроку: урок- щоденник душі, урок пошуку істини, урок-емоційне враження, урок-сповідь, урок-оберег, урок-подяка, урок мудрості, урок-одкровення, урок-подорож поза часом, урок-стріла, урок-сходження до нового змісту та інші [43, c.72].

Форма уроку в сучасній педагогіці представлена як зовнішній вигляд, зовнішній обрис. Але поняття і форми по-перше визначаються тим, що вона оформляє, чому вона надає певний вид. Форма- це те, що висловлює зміст.

Сучасний урок обумовлюється потребою комунікації кожного учня з творчим учителем. Кожний урок - це кропітка, наполеглива праця педагога, без якого неможливо досягнення мети.

Сучасний урок повинен бути пошуком істини, відкриттям істини, осмислення істини і спільній істині діяльності дітей та педагога. Переживаючи та пізнаючи щось, учні одночасно пізнають себе й цим визначають самопізнання, творять себе.

 Більшість педагогів розуміє, що на самому початку уроку є найбільш важлива частина, адже це не лише перевірка готовності учнів до сприйняття інформації, а є ще і психологічним налаштуванням для досягнення певної мети [45, c.13].

Для сприйняття інформації та емоційного налаштування учнів спрятиме відповідна підготовка так званого обличчя класу:

По-перше, гармонізація класного простору, організація зони комфортного мислення, сприятливої для активної творчості під час уроку;

По-друге, порядок в класі, на партах, на столі вчителя;

По-третє, гігієнічні вимоги: до них належать температурний режим, живі рослини, вологе прибирання, квіти, живі рослини тощо;

По-четверте, оформлення класу з відповідністю теми урока.

На ранковій зустрічі з учнями має сформуватися психо-емоційний мікроклімат у класі: створення групового позитивного настрою, доброзичливої робочої атмосфери.

Мовленнєва формула етапу привітання слідуюча:

- Доброго ранку, мої чудові(мої прекрасні, любі друзі, мої творці, мої винахідники ....)!

- Давайте будем сьогодні дарувати один одному посмішку......

-Дуже рада вас бачити я!

-Чи все у вас гаразд?

- Як ваше здоров’я?

- Що у вас гарного відбулося зранку?

- Який у вас зараз настрій?

- Скажімо разом:” Сьогодні найкращий день із мого життя!”

“Я дуже радію нашій сьогоднішній зустрічі!”

та інші.

На цьому етапі відбувається творення ”душі” уроку: позитивний хвильовий резонанс в системі “учитель-учень-світ”, яка підвищує ефективність процесу передачі-прйому інформаціі.

Потенційно важливим є вибір визначення теми -імені уроку. Тема може бути виражена через проблемне питання, через метафору, актуальну ситуацію, проблемний діалог ; заголовок.

На закріплюючому етапі навчальної інформації  педагог повинен акцентувати увагу учнів на навій якості свідомості, тобто творче мислення [49].

За весь урок учні набуватимуть навички , а саме:

- виконання вправ, завдань: формуються та закріплюються нові навички мовленнєво-розумової діяльності в зоні психологічного комфорту (н-д “ Я можу!”);

- рольові ігри: самоіндентифікація (“ Я зможу в майбутньому!”);

- виконання творчих завдань: набуття нових особистих якостей, набуття впевненості в собі, стимуляція проявів креативності(“ Я хочу!).

Етап контролю  є важливим для усвідомлення учня своєї успішності:

- оцінка в групі, тобто усвідомлюється прийняття власної думки учасника групи;

-самооцінка, яка усвідомлює власні можливості та їх розвиток;

- оцінка вчителя,  тобто це може бути похвала, компліменти тощо.

Підвищення самооцінки, власних здібностей, почуття впевненості в собі, коли з’являється нове усвідомлення образу “Я” і навколишнього світу (“Мені все зрозуміло”, “Я гарно себе відчуваю”, “Я кожен урок нове про себе та світ”) [51, с.19].

Мовленнєві формули етапу прощання:

- З яким самопочуттям ........

- З яким настроєм......

- Бажаю вам всього найкращого....

- Побажання всього хорошого.....

- Позитивний настрій на наступному уроці.....

Виділяють основні вимоги до організації сучасного уроку принципів сучасного уроку:

І. Принцип системності: взаємозв’язок усіх навчальних компонентів ,єдність часткового та цілого при відкритті та викладі матеріалу;

ІІ. Принцип гармонізації: навчання здійснюється в зонах комфортного мислення, естетика і ясність використання образів. Почуттів, слів;

ІІІ. Принцип екологізації: інформація дається на уроці для всіх каналів сприйняття;

ІV. Принцип особистісно орієнтованого навчання: свобода вибору напрямів, засобів освіти;

V. Принцип інструментальності: знання та вміння, що надаються, які мають і можуть бути застосовані в усіх сферах життя людини свобода вибору напрямів, засобів освіти;

VІ. Принцип економічної освіти: зменшення енерговитрат на придбання нових знань;

VІІ. Принцип простоти пізнання: прості моделі, знайомі з дитинства образи світу, природи;

ІX. Принцип креативності: творчі завдання, що є стимуляцією для творчого розкриття особистості учня.

Учитель- це образ будівника-творця майбутнього, й про це ми повинні пам’ятати завжди.